Житомирщина: Дрони над лісом

429

Чим займається лісівник? Гуляє поміж дерев та насолоджується співом птахів? Вряди-годи проходиться стежками, ганяючи непроханих гостей, і гріється на сонечку? Хтось саме так і думає. Насправді ж це – людина, котра не просто охороняє ліс, а й виконує чимало лісогосподарських заходів, дбаючи про його майбутнє.

Одним із найбільш досвідчених працівників ДП «Малинський лісгосп АПК» є Петро Васильович Грищенко, помічник лісничого Привітнянського лісництва.

– Це – лісник з діда-прадіда. Він знає всі стежки й кожне дерево на своїх 6966 гектарах! – розповідає про свого підлеглого директор підприємства Петро Гаєвський. – З лісом у Грищенків міцна й давня дружба: в їхній родині ще дідусь Петро Петрович Недашківський був лісником, а брат Петра Васильовича Василь працює у Ворсівському лісництві. Тесть Василь Миколайович Сорока та брат дружини – також майстри лісу. Тому без дерев Петро Васильович не може, ними живе й вболіває за них.

Петро Васильович – малинчанин. Здобував освіту в місцевому лісотехнічному коледжі та в столичному Національному аграрному університеті.

– Працюю з часу створення ДП «Малинський лісгосп АПК» – ось вже двадцять років, – розповідає він. – А до цього працював лісником у СВК «Лісноколонський». У нас у Привітнянському лісництві колектив дружний і згуртований. Територія лісництва дуже розпорошена, тому потрібно все тримати під контролем.

Лісівники й справді люди особливі. Бо бути ним – це радше спосіб життя, аніж робота.

– Кожен сам обирає професію. На лісівника можна вивчитися, але стати ним може не кожен. Якщо не любиш природу, не вмієш спілкуватися із нею, людьми, які тут працюють, то забудь про професію. До лісу мене малим часто водив дідусь. Він і прищепив любов до нього… Тому свою роботу я обрав за покликом серця, хоч би як пафосно це звучало, – продовжує Петро Васильович. – Тут потрібно велике бажання. Ця професія вимагає особливих знань, навичок і певних людських якостей. Він повинен знати і технологію вирощування дерев, і основи патології (хвороби дерев, шкідників лісу) та охорони лісу (від самовільних рубок і лісових пожеж). Не лише в теорії, а й на практиці все це втілювати.

Петро Грищенко веде звітність свого господарства та планування, а також займається організацією і стежить за виконанням усіх робіт: лісорозведення та відновлення, обстеження стану та догляд за зростаючими культурами. Та й улітку ж не до відпочинку! Найголовніше в спеку – убезпечити від пожеж. Ще з весни працівники прокладають нові мінералізовані смуги та проводять догляд за вже існуючими, виставляють шлагбауми, проводять зустрічі й розклеюють листівки, аби поінформувати населення про небезпеку пожеж і попередити виникнення загорянь.

– Адже необережно кинутий недопалок чи незагашене багаття після пікніка можуть наробити великого лиха. Щоб уникнути таких проблем, ми облаштовуємо спеціальні місця відпочинку (рекреаційні зони) – для комфорту населення та безпеки, – веде далі розмову Петро Васильович. – Для нас літо клопітне ще й тим, що саме в цей період потрібно подбати про майбутній посадковий матеріал.

Для потреб лісовідновлення у Привітнянському облаштували розсадник площею 10 соток. Тут висівають сосни, дубки та інші культури, доглядають, аби потім висадити на місці зрубів.

– Ліс – відновлювальний ресурс, – пояснює Петро Васильович, – і ми повинні залишити після себе сильні й гарні дерева для майбутніх поколінь.

Нині Петра Васильовича турбує вплив змін клімату на стан соснових насаджень на Поліссі: спека й посуха, зниження ґрунтових вод сприяють поширенню шкідників і хвороб лісу.

– Хворі дерева, – переконує він, – потрібно негайно видаляти, оскільки вони є джерелом зараження здорових насаджень. Адже дбати про них – значить, не лише розумно використовувати, відновлювати, доглядати, а й допомагати вистояти в непростий час глобального потепління. Молоді ж дерева досить добре адаптуються до нових кліматичних умов. І ми піклуємося про них, і турбуємося, щоб сіянців для відтворення у нас було достатньо щороку.

Петро Васильович зізнається:

– Якось мені було аж ніяково, коли пішов в одну з посадок, котру садив власноруч років із 20 тому, й заблукав у ній. Так, свій врожай вони «збирають» нескоро! Залежно від породи дерева, від висадки сіянцю до рубки проходить не один десяток літ. У листяних порід дерев технічна стиглість настає у віці 60 років, у сосни – у 80, а в дуба – в понад сто літ!

– Чи легше стало працювати ніж колись? – цікавлюся.

– Так, звичайно, – посміхається Петро Васильович. – Час на місці не стоїть, і технічний прогрес – також. Раніше доглядали за нашими культурами за допомогою сокир, кіс, пилок, а нині – кущорізів, що значно полегшує роботу й економить час. Раніше «ходовими» в нас були важкі пили «Дружба», «Урал», а нині легкі – «Штиль». Та й за ці роки підприємство придбало багато нової техніки, щоб швидше й ефективніше працювати. І для патрулювання тепер маємо вдосталь транспорту, яким легше дістатись углиб території. Охорону лісу значно посилюють пункти відеонагляду, де спостереження ведеться за допомогою сучасних протипожежних щогл із цифровими відеокамерами. Маємо їх декілька. Оглядаємо територію і за допомогою дронів. Зараз уже й відводи лісосік здійснюємо за допомогою GPS-навігатора, а раніше використовували геодезичний прилад, так званий бусоль. Запроваджено й електронний облік деревини – всі операції з приймання та відпуску деревної продукції просто з лісосіки ведуться в єдиній електронній системі… Одне слово, підприємство йде в ногу з часом – це вимога сьогодення.

У Петра Васильовича багато захоплень, і майже всі вони пов’язані з матінкою-природою. Полюбляє він проводити вільний час із родиною, ходити по гриби й ловити рибу.

– Ліс викликає в мене почуття душевного спокою і затишку, – каже на завершення нашої зустрічі Петро Васильович. – А ще – повагу, це – прекрасний прояв сили природи і яскравий приклад її досконалості. Маю покликання в житті: садити дерево і доглядати його. Так мене навчив мій дідусь. І по-іншому я не можу, бо ліс – це життя.