Українці штурмують білоруський кордон: полюють на ягоди та гриби

12 сентября 2021 22:33 по материалам: Подробности-ТВ автор: Сидорук Сніжана

Від липня до середини листопада українці, які живуть у прикордонних селах Рівненщини, буквально штурмують пункти спрощеного пропуску в Білорусь.

Білорусь. Ольманські болота. Найбільш болотиста місцевість у Європі. Практично непрохідні хащі, які кишать отруйними зміями та ящірками. Але щороку сотні українців платять гроші, аби дістатись сюди. Бо тут можна знайти те, що старожили називають… червоним поліським… золотом.

На велосипедах. Або пішки. Від липня до середини листопада українці, які живуть у прикордонних селах Рівненщини, буквально штурмують пункти спрощеного пропуску в Білорусь. Їх в Україні лише три.

Сьогодні перетнуло 358 людей, з них 10 – неповнолітніх.

Сніжана Сидорук, кореспондентка:

По той бік кордону суцільні ліси й болота. Це територія державного заповідника. Він простягається вглиб Білорусі на три десятки кілометрів. Поруч немає населених пунктів, там ніхто не живе. Відтак білоруси до цієї місцини по ягоди не ходять. Натомість, українці їх збирають охоче.

Адже ягода, заради якої люди ризикують своїм життям, годуватиме їхні сім’ї не один місяць.

Продаєм да живем за ніх, а хіба на пенсію проживеш.

Вони – це журавлина. Ягода, що в цій прикордонній місцевості здебільшого росте на білоруських болотах.

От бачите яка вона. Ще вона не. В цьому році пізня вона. Весна була холодна, то така не дуже вона ше красна.

Євгеній щойно повернувся з-за кордону. Білоруськими лісами й болотами чоловік ходив цілий день.

Євгеній Маринич, житель села Дроздинь:

П’ятнадцать кілометрув ходів туда в ліс, на Білорусь, і назбирав по мішку, по мішку назбиралі. Ну по чотирі вєдра таких 12-ти літрових.

У Єфросинії Степанівни врожай скромніший. За день бабусі вдалося назбирати лише дев’ять відер.

-Ого, а як ви? – Так однією, бо в гіпсу онь рука поламана.

Але навіть зламана рука не зупинила бабусю. Адже для місцевих жителів журавлина – чи не єдине джерело доходів. Роботи в прикордонних селах нема. Скільки заробляють на болотах жителі Рівненщини і скільки платять білорусам, аби їх пропустили через кордон, ми розкажемо за хвилину. А поки що їдемо туди, де в лісах буквально ростуть… королівські харчі – на Закарпаття.

Мар’яна Мартин, кореспондентка:

Ми приїхали в Негрово. Це невелике колоритне село на Мукачівщині. За кілька кілометрів від останньої хати росте густий змішаний ліс. Там і будемо шукати гриби.

Журавлини в закарпатських лісах у десятки разів менше, ніж на білоруському прикордонні. Натомість грибів – сила-силенна. Щоправда, треба знати грибні місця. Нам у цьому допоможе Віталія.

Віта з дитинства збирає гриби.

Віталія Лучкай, жителька села Негрово:

Знімає стрес, ідеш у ліс – дихаєш, то треба відчути.

У ліс вирушаєш, щойно з’являється вільна годинка. Ось ці білі, підосичники та опеньки, назбирала сьогодні зранку. Частину з них жінка сушить, маринує, а зі свіжих – готує різні страви.

Віталія Лучкай, жителька села Негрово:

Сушені грибочки, це в основному голубці і бульйон, маринуют гриби, можете відчути. Угу, такий запах насичений. Так, це білі грибочки. Шо йдемо шукати, ну давай але так ти в ліс не підеш. Почекай, зараз я тебе одягну. От тут тобі шустина і чобітки. Це для захисту.

Кросівки міняю на гумові чоботи. На джинси натягую шкарпетки. На голову – хустину. Спершу зустрічаємо самі поганки. А у Віти вже є перший врожай.

Дивись, бачиш. Ага, гарні. Пружні, тверді …І не червиві, ні, бачиш, які вони чистенькі.

Жінка йде так швидко і впевнено, наче народилась у цьому лісі. Я відверто не встигаю. Весь час якісь перепони: то чагарники, то жаби, то павуки.

А от нарешті й мій перший гриб.

А за кілька хвилин на нас чекає ще одна несподіванка.

Віталія Лучкай, жителька села Негрово:

Оце гриб Цезаря. Або королівський, дуже делікатесний. Рідкісний, і він не всіх лісах є, у нас рідко, але його можна знайти.

За 2 години “тихого полювання” в моєму кошику, на жаль, негусто. Віта люб’язно дарує мені частину своїх грибів. І йде готувати грибний бульйон. А я свої гриби несу на продаж.

Тоді я ще не знала, що продавати гриби мені доведеться не одну годину. А додому я повернусь із порожнім гаманцем, але з кошиком фруктів. Натомість на Волині досвідчені грибники заробляють непогані гроші.

Зоя Гаврилюк гриби знаходить там, де ми їх просто не бачимо.

Зоя Гаврилюк, жителька села Рудники:

Отак йду і чуствую – отам буде гриб. Підходжу – точно є.

За дві години в подружжя Гаврилюків пів підводи грибів. Полюють переважно на білі. Дари лісу місцеві здають заготівельникам або ж продають самі.

Якщо не лінуватися, за сезон можна заробити до кількох тисяч гривень. А ще – заготовити запаси на зиму.

Удвічі зросте в ціні й білоруська журавлина, якщо перезимує в українських погребах. Зібраний на болотах урожай селяни розстеляють на так звані поли.

Очищену журавлину зберігатимуть у спеціальних ямах та діжках аж до весни.

Віктор Крупич, житель села Дроздинь:

Якщо зараз десь 25 чи 28, то до весни вона 50 і 60, може й 70 бути.

За сезон одна сім’я заготовляє близько тонни журавлини. І може заробити на ній від 25-ти 60-ти тисяч гривень.

Але заробляють на журавлині не лише українці, а й самі білоруси. На болота пускають лише тих, хто офіційно купив білоруську перепустку. Вона коштує 130 доларів. Оскільки цьогоріч кордон перетнули близько шести сотень українців, усі вони поповнили білоруську скарбницю на більше ніж два мільйони гривень. Проте платна перепустка – не єдина умова для перетину кордону. Повернутися в Україну треба обов’язково до восьмої години вечора. Інакше людей оштрафують уже українські прикордонники.

Юрій Шахрайчук, начальник пресслужби дев’ятого прикордонного загону імені Січових Стрільців:

Штраф від 3400 гривень до 7, 5 тисяч.

Але для тих, хто не має іншої можливості звести кінці з кінцями, – це єдина можливість заробити.

Як і для закарпатських грибників. Знайти гриби – це лише половина справи. Інша – продати їх. Торгують зазвичай на стихійних ринках біля траси. Тут і я розміщуюся зі своїм урожаєм.

-Можна з вами тут поторгувати трохи? – Можна, можна, пойте. -В мене є опеньки і є тут білі є. Яку ціну поставити? -…зас 40 рублів, 50. – 50 гривень? Боже, я цілий день ходила і це 50 гривень?

Якщо ж білі змішати з козариками, можна просити і 80 гривень за кілограм.

Але за пів години ніхто з водіїв навіть не зупинився. Місцеві продавчині дають поради:

Сперед машини на крайчека коло дороги і вказуйте та може кось узьме, а сяк тут много товару, то вас не замітять.

Йду ближче до траси. Та марно. За 2 години мої гриби так ніхто й не купив. Дві години біля траси. Болять ноги, страшенно стомлена, важко дихати, бо тут загазованість, пил, весь час їдуть машини. І грибів я так і не продала. Але частину з них виміняла. І тепер маю кошик фруктів.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *